Summary
Highlights
Віталій Василенко вітає одинадцятикласників і оголошує тему практичного заняття: «Модерне (індустріальне) та постмодерне (інформаційне) суспільства: тяглість та зміни». Мета — порівняти ці суспільства та визначити зміни при переході.
Родоначальником концепції індустріального суспільства вважають американського економіста Пітера Друкера, який у 1940-х роках опублікував низку праць на цю тему. Індустріальна система, за Друкером, сформувалася у ХХ столітті, її основу становлять великі підприємства та корпорації, що займаються масовим виробництвом. Він розрізняв капіталістичне (вільне) та соціалістичне (рабське) індустріальні суспільства. Пізніше теорію індустріального суспільства розвинули Волт Ростоу, Жак Еллюль, Раймон Арон, а підсумок зробив Джон Гелбрейт у праці «Нове індустріальне суспільство» (1967).
Дж. Гелбрейт розглядав економічну систему капіталізму через призму технічного прогресу, який він вважав сутністю, що саморозвивається. Технічний прогрес визначає економічну форму суспільства, де великі корпорації є основою, формуючи індустріальну систему. Він виокремлював такі ознаки: панування корпорацій, великі капіталовкладення, ускладнення завдань виробництва, зростання ролі наукових досліджень, підвищення кваліфікації працівників та керівництва, необхідність планування й зростання ролі держави.
Гелбрейт визначає два рівні розвитку корпорацій: підприємницьку (1920-1930-ті роки), де господарем був окремий капіталіст, з метою максимізації прибутку без планування, та зрілу, яка приходить на зміну завдяки технічному прогресу. Зріла корпорація — це колективна організація, де приватна власність замінюється суспільною капіталістичною, а керівництво здійснює техноструктура – «союз знань і кваліфікації», що складається зі спеціалістів. Метою діяльності зрілої корпорації є економічне зростання, узгодження інтересів суспільства, корпорацій та індивідів.
Важливою рисою індустріальної системи є планування, оскільки ринок перестав бути надійним регулятором. Конфлікт між багатими і бідними, за Гелбрейтом, зникає, поступаючись новому конфлікту між «класом освічених» і «класом неосвічених та малоосвічених», де вирішальну силу має «клас освічених». Гелбрейт надавав велику роль державі у забезпеченні технічного прогресу, визнаючи необхідність планування на державному рівні та регулювання економіки. Він підкреслював незалежність корпорацій, які плідно працюють з державою як дві самостійні сили.
Термін «постіндустріалізм» запровадив Артур Пенті на початку XX століття, визначаючи його як стан суспільства після розвалу індустріалізму. Концепція постіндустріалізму була сформована в 1970-х роках Деніелом Беллом, який у 1973 році опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства». Він характеризує її п'ятьма ознаками: перехід від виробництва товарів до послуг, переважання професійних фахівців, провідна роль теоретичних знань, орієнтація на контроль та оцінювання розвитку технологій, прийняття рішень на засадах «інтелектуальної технології».
Белл зазначав, що в постіндустріальному суспільстві риси традиційного капіталізму зникають, а конфлікт виникає між фахівцем і простолюдином. Це наступна ланка розвитку цивілізації, де головну роль відіграють не засоби виробництва, а знання та інформація. Наприкінці уроку Віталій Василенко закликає вести конспект, перевіряти знання за допомогою тестів і пам'ятати, що історія — найкраща вчителька життя.