11 клас. Всесвітня історія. Завершення епохи Сталіна. “Хрущовська відлига”. Наростання криз ХХ ст.

Після Другої світової війни в СРСР збереглася репресивна система управління, величезні кошти йшли на мілітаризацію через «холодну війну», що перешкоджало відбудові економіки. Події після смерті Сталіна (1953) призвели до боротьби за владу, переможцем з якої вийшов Микита Хрущов. Його прихід ознаменував період десталінізації або «відлиги», що включав обмеження каральних органів та звільнення політичних в'язнів, про що йшлося на XX з'їзді КПРС (1956). «Епоха Хрущова» завершилася в 1964 році його усуненням від влади та приходом Леоніда Брежнєва.

«Хрущовська відлига» вплинула на міжнародну ситуацію, викликавши ослаблення комуністичної ідеології у країнах Центральної та Східної Європи. Незважаючи на засудження культу особи, авторитарні режими залишалися, не маючи масової підтримки населення і зловживаючи владою. Це спричинило зростання антикомуністичних настроїв. Наприкінці 1950-х років зіпсувалися відносини СРСР з Югославією та Китаєм, загострилися етнічні суперечності в Югославії, особливо в Косово, де албанці виступали за возз'єднання з Албанією.

Після придушення «Празької весни» та подій у Польщі, тоталітарні режими Східної Європи демонстрували свою неспроможність. Економічні реформи зупинилися, а компартії зміцнювали силові структури для придушення невдоволення. У Польщі в 1980 році страйки робітників призвели до утворення незалежної профспілки «Солідарність» під керівництвом Леха Валенси. Кремль вимагав придушення руху, що призвело до введення воєнного стану в грудні 1981 року, але це не зупинило протести. Схожі кризи спостерігалися в Угорщині, Болгарії та Румунії, де економічні проблеми та тоталітарні режими викликали зростаюче невдоволення. У Чехословаччині після «Празької весни» розпочався період «реакції» та поглиблення кризи.

Незважаючи на систему самоврядування, Югославія зберегла авторитарні риси, що виявилося в необмеженій владі Йосипа Броз Тіто. Після його смерті в 1980 році національні проблеми загострилися, особливо в Косово, де албанці вимагали статусу республіки. Косовські події 1981 року стали початком кризи югославської державності.

Після смерті Леоніда Брежнєва та короткочасного правління Юрія Андропова і Костянтина Черненка, в 1985 році до влади прийшов Михайло Горбачов, який взяв курс на «перебудову» та «гласність». Це прискорило розпад СРСР. Економічна криза, шахтарські страйки та Чорнобильська катастрофа (1986) посилили невдоволення. «Гласність» дозволила критику радянської історії, активізуючи опозицію та національні рухи. У 1989 році на І з'їзді народних депутатів СРСР відбулася перша полеміка між владою та критиками. У 1990 році Горбачов став першим і останнім президентом СРСР. Друга половина ХХ століття показала неефективність комуністичних режимів, а національно-демократичні рухи поклали їм край у Східній Європі.